На четвертий день після оголошення активних бойових дій на території України в центрі симуляційного навчання Тернопільського національного медичного університету ім. Івана Горбачевського розпочали навчальний курс «Допомога постраждалим в умовах бойових дій/воєнного часу». Детальніше про ці вишколи розпитувала керівницю симуляційного центру Галину ЦИМБАЛЮК.
– Галино Юріївно, розкажіть, як відбувалася підготовка та особливості нового навчального курсу, який запровадили практично з нуля?
– Війна нас застала, коли ми перебували в Кременці на Чемпіонаті бригад екстреної медичної допомоги, де були команди з усієї України, а також іноземні гості. І саме того дня, коли ми готувалися розпочинати конкурсні завдання, прийшла ця страшна звістка. Її озвучив присутній на змаганнях представник МОЗ України Олександр Данилюк. Розмова була коротка – констатація факту: Росія розпочала повномасштабні воєнні дії. З жахом і тривогою всі швидко зібрали свої речі та роз’їхалися, а ми, прибувши до Тернополя, розпочали підготовку на своєму «навчальному фронті». До курсу готувалися два вихідних дні, а в понеділок вже працювали з першими групами. «Стартувати» вирішили з цивільних громадян, незалежно, яка в кого професія, напрямок чи вид діяльності, позаяк розуміли, що під обстріли можуть потрапити всі. А згодом побачили, що курси взялися проводити всі кому заманеться, незважаючи на знання, розуміння, підхід, озвучуючи іноді речі, які небезпечні для життя. Наприклад: послаблювати або знімати самостійно джгут, використовувати шнурки або дроти, як імпровізовані джгути, повертати на бік постраждалого, який не дихає, підшпилювати язик шпилькою до губи та ін. Зазвичай громадяни не цікавляться, хто проводить курс і чи має інструктор відповідні вміння та підготовку, підтверджену сертифікатами.
Чим вирізняється наш курс? Ми адаптували його відповідно до нормативних документів, аби провадити навчання в правовому полі, яке наразі існує в нашій країні. Одразу сконтактували з Міністерством охорони здоров’я України, щоб уніфікувати та стандартизувати систему домедичної підготовки в Україні та спільно з Державним закладом «Український науково-практичний центр ЕМД і МК МОЗ України» та ВГО «Всеукраїнська рада реанімації та ЕМД» розробили програму курсу «Домедична допомога постраждалим під час бойових дій/воєнного стану» на основі наказу МОЗ України від 9 березня № 441, «Надання домедичної допомоги постраждалим у невідкладних станах», порядок 29 – в умовах бойових дій/воєнного стану. Розробили також рекомендації для інструкторів щодо проведення та структури курсу, записали відеолекцію, зафільмували майстер-класи з відпрацювання практичних навичок, які розмістили у вільному доступі на каналі TESIMED в YouTube.
– З чого розпочинаєте навчання?
– На початок, в рамках ознайомлювальної лекції, розповідаємо про саме поняття безпеки з диференціацією тих зон, в які може потрапити рятувальник, тобто будь-хто з нас, надаючи допомогу постраждалому. Чітко розмежовуємо три зони. Перша – зона небезпеки або ж «під обстрілом», друга – зона «умовної небезпеки», коли поруч стріляють (наприклад, іде вуличний бій, а рятувальник і постраждалий перебувають у приміщенні), і третя – безпечна зона, де, власне, вже працюють медики. Отож у рамках розуміння небезпеки, в яку може потрапити цивільне населення, ми розглядаємо ті невідкладні стани, які можуть загрожувати життю людини. Вчимо своїх слухачів, як розпізнати ці невідкладні стани та як правильно надавати допомогу. Наголос ставимо на тому, що в зоні небезпеки всі зусилля зводяться до зберігання власного життя, адже вплив зовнішніх чинників – пострілів, вибухів є значно небезпечніше для рятувальника, ніж стан, в який може потрапити постраждалий. Тому в зоні прямої загрози чи «під обстрілом» усе, що нам потрібно зробити, це чим швидше потрапити в укриття.
Навчаємо також своїх слухачів диференціювати поняття «укриття» та «прикриття». Прикриття – це зона, за якою вас не видно, скажімо, штора, за якою можна сховатися, кущ, дерево, а укриття – це стіна, двері, які можуть захистити вас від балістичного впливу. З цього, власне, й розпочинаємо курс, тобто з небезпеки, яка може чекати на рятувальника. Далі ми, аналізуючи невідкладні стани за спеціальним алгоритмом, який визначається швидкістю вмирання людини, розповідаємо як і в якій послідовності надавати допомогу. Найперше звертаємо увагу на масивну зовнішню кровотечу, бо, як відомо, людина може за 2-3 хвилини загинути від критичної кровотечі, тому основне завдання – зупинити її. Але для цього потрібно знати ознаки критичної кровотечі, чого теж навчаємо. Розповідаємо, що робити у випадку, коли немає джгута чи спеціальних засобів, як можна зупинити кровотечу прямим притисканням рани. Крім того, даємо нашим слухачам можливість відпрацювати навички з усіма джгутами, які наразі використовують в Україні.
– Але ж не завжди особа, яка надає допомогу, може їх мати.
– Так, але в постраждалого, якому надаєте допомогу, може це бути. Найголовніше – ви маєте знати, що вам потрібно і з чим маєте працювати в цій ситуації. І той, хто пройде ці курси, зможе врятувати себе або когось поруч.
Під час лекції також охоплюємо й інші методи, якими можна зупинити критичну кровотечу. Приміром, розповідаємо про тампонування та всі види бинтів, в тому числі гемостатичні, які можна з успіхом для цього використати. Чому саме даємо такі роз’яснення? Бо нині приходить дуже багато гуманітарної допомоги й люди, не розуміючи цінності цього хімічного матеріалу, можуть використати його не за призначенням. Насправді ж він може комусь врятувати життя, якщо його правильно використати. Тому перш ніж закупити аптечки першої допомоги, потрібно навчити людей ними користуватися.
На лекції концентруємо увагу й на іншу превентивну причину смерті – непрохідність дихальних шляхів. Це причина, якій у змозі запобігти, якщо вчасно розпізнати та надати допомогу. Відтак пояснюємо, що може трапитися з людиною, якщо вона без свідомості й лежить горілиць без допомоги. Тому ще одна навичка, яку відпрацьовують наші курсанти, це стабільне бокове положення. Роз’яснюємо, як в зоні бойових дій перевернути постраждалого, як наблизитися до нього та евакуюватися з небезпечної або умовно небезпечної зони, коли він без свідомості чи не може рухатися. Здається, ніби й прості навички, але тут є свої тонкощі, знаючи які можна врятувати життя.
Узагалі ж симуляційне навчання, як каже один з наших колег, це безальтернативний шлях освіти в медицині. Бо й справді, можна послухати лекції в онлайн-режимі, подивитися відео, в якому наче б то й усе зрозуміло, але коли людині потрапляє до рук медичний девайс, то в реальному житті вона губиться та просто не знає, що з ним робити – куди прикласти, де відстебнути й таке інше. Тому в мене дуже негативне ставлення до курсів, які нині проводять в онлайн-форматі або ж для великої кількості людей, де обмежуються читанням лекцій. У нинішніх умовах – це не спрацьовує й лекція без практичних навичок – марна трата часу.
– Це, напевне, й є відповідь на моє наступне запитання, чому ви набираєте до груп таку невелику кількість людей?
– Не про кількість йдеться, бо насправді група може становити й 50, і 60 осіб, у нас було навіть 70 курсантів одночасно, головне, щоб на одного інструктора припадало не більше шести людей. Це для того, щоб у відведений час людина могла ефективно попрацювати в практичних навичках, скажімо, взяти до рук будь-який джгут та активно відпрацювати надання допомоги собі чи постраждалому. Тому не доцільно брати великі групи, аби здалеку показувати людині цей джгут, бо в екстреній ситуації вона так і не зможе ним скористатися. Подивитися ж на нього вона може й з екрана монітора у своєму помешканні. Варто знати, що ті методи, які використовували 20 років тому, доведені як неефективні, а іноді й небезпечні. Тому й обурює, що з’являються «інструктори», які навчають за підручниками 1980-х років. Ось чому ми ініціюємо блокування певних некоректних відеокурсів, які з’являються у соціальних мережах та активно поширюються.
– Хто ваші слухачі, чи є вікові обмеження?
– Це люди різного віку. І їх вже було понад півтори тисячі. Це не жарт, але найменшому курсанту було лише півтора року, бо мама-курсантка не мала на кого залишити дитину та взяла її із собою. Але хлопчику було досить комфортно, бо більшість навичок ми відпрацьовуємо в положенні лежачи, тому він повзав разом з усіма. Вік найстаршого слухача – 74 роки, він дуже наполегливо працював.
Узагалі всі наші курсанти мотивовані та активні, сюди ніхто не приходить за примусу. Наші тренери працюють як волонтери, тобто це означає, що курс безкоштовний. Серед курсантів люди різних професій – ІТівники, журналісти, лікарі, вчителі, домогосподарки і військові та інші. До слова, багато викладачів нашого університету також пройшли цей курс. Він триває 4-4,5 години, спершу лекція, а решта часу – відпрацювання практичних навичок у малих підгрупах. Наразі в команді шістнадцять інструкторів, їм доволі нелегко витримати таке навантаження, бо в графіку два курси на день. Перший розпочинається о десятій годині, а другий о 15-ій. Працюємо, по суті, без вихідних. Така робота дуже виснажує, аби не зазнати емоційного вигорання, просто зобов’язані відпочити. Хто проводить навчання? Насамперед інструктори симуляційного центру, студенти, лікарі-інтерни, викладачі кафедри медицини катастроф та військової медицини. Є також наші колеги з інших міст, які нині у статусі внутрішньо переміщених осіб, але вони з нами провадять навчання, спочатку пройшовши його самостійно, а тепер у нашій команді. Працює студентка із Запорізького медичного університету, яка наразі перебуває в Тернополі. Загалом переважає молодь, зокрема студенти нашого університету, майбутні парамедики. Останніх два тижні саме вони перейняли на себе цей курс, бо викладачі кафедри перейшли на інший формат.
– Чула, що й медичні працівники, лікарі проходять у вас навчання. В чому його своєрідність?
– Тиждень тому ми започаткували курс для фахівців «екстренки» – «Особливості роботи екстреної медичної допомоги в умовах бойових дій». Ця програма теж проходить усі етапи «стандартизації» щодо законодавчої бази, а також адаптації з використанням досвіду зарубіжних колег. Стартували й з новим курсом для медичних співробітників відділень ЕМД. Це, певна річ, кардинально інший формат, де, крім допомоги травмованим, розглядаємо такі поняття, як сортування, диференціація масового та численного випадку. Ролі лікарів, медичних сестер розписані в певному алгоритмі, тому в усіх, хто пройде ці курси, не виникатиме питань, як діяти з пацієнтом до того, як його доправлять в операційну чи реанімаційну залу. Навчання базується на курсі «Спеціалізоване надання допомоги травмованим на ранньому госпітальному етапі». Тут важливі вміння роботи в команді. Ми цей курс проходили торік в Європі, навіть не сподіваючись, що нині він стане нам у великій нагоді.
– В який спосіб можна зареєструватися на курси до симуляційного центру ТНМУ?
– Зателефонувавши, або в онлайн-режимі. Один з наших курсантів запропонував створити сайт, який стосуватиметься лише цього курсу й ми, звісно, погодилися. Наразі там сконцентрована вся інформація, зокрема й та, як можна зареєструватися, в які дні, адже кількість слухачів, які можемо прийняти, доволі обмежена. Проводимо наразі курси післяобідньої пори, бо розпочалися заняття у студентів. Натомість у вихідні працюємо, ви можете вибрати зручний для себе час і день із запропонованих. Для людей, які мають обмеження в часі, рекомендовано переглянути лекцію до курсу в онлайн-форматі на YouTube-каналі симуляційного центру та подивитися відпрацювання всіх практичних навичок. А потім прийти лише на очну частину. До нас приїздять навіть колективами, скажімо, були фахівці фтизіатрії, «первинки». Приходять навіть цілими сім’ями, як одна тернопільська родина – бабуся, дідусь і внук. Знання, що отримують наші слухачі, згодяться й у мирному житті, недарма ж латинське прислів’я твердить: «Інформований – отже озброєний».
Лариса ЛУКАЩУК
Світлини Миколи ВАСИЛЕЧКА